Нормативно-правова база по очищенню влади (люстрації)

  • Закон України “Про очищення влади”
  • Деякі питання реалізації Закону України “Про очищення влади”
  • Про початок проведення перевірки, передбаченої Законом України “Про очищення влади”

    Актуальні питання

    1. За яких умов до особи застосовується заборона за наслідками проведення майнової перевірки (частина восьма статті 3 Закону України «Про очищення влади»)?

    1. Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII (далі – Закон) визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

      Згідно з частиною третьою статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

      Відповідно до частини восьмої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 – 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      В силу частини п’ятої статті 5 Закону перевірці підлягають:

      • 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону;

      • 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції” (далі – декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 – 10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      Пунктом 3 Порядку № 1100 проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 листопада 2014 року № 1100 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 листопада 2014 року за № 1385/26162 (далі – Порядок № 1100), визначено, що загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки включає такі складові:

      • 1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

      • 2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації;

      • 3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

        • – аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з’ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

        • – порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 – 10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з’ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

        • – порівняльному аналізі наявної інформації з метою з’ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1 – 10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

      • 4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

      • 5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов’язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

      • 6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», за встановленою формою (далі – висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

      Отже, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються на підставі визначених статтею 3 Закону критеріїв, за умови відповідності яким до особи можуть бути застосовані такі заборони.

      Підтвердження законності джерел набуття доходів та відповідність вартості майна (майнових прав) цим доходам виключає застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, відповідно до критерію, передбаченого частиною восьмою статті 3 Закону, у зв’язку з тим, що така заборона застосовується у разі встановлення перевіркою:

      • – недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України “Про засади запобігання і протидії корупції”, та/або

      • – невідповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях,

      • у разі, якщо таке майно (майнові права) було набуте (набуті):

      • – за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 – 10 частини першої статті 2 цього Закону,

      • – за відсутності підтвердження законних джерел набуття доходів.

      Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону саме керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади в порядку, передбаченому вказаною частиною. Тобто якщо з висновку вбачається відсутність законності джерел доходів за час перебування особи на вищезазначених посадах до такої особи застосовується заборона і вона підлягає звільненню керівником органу перевірки.

      Якщо у висновку зазначено про виявлення недостовірних відомостей щодо майна (майнових прав), набутого за час перебування на посадах, визначених пунктами 1 – 10 частини першої статті 2 цього Закону, та з вказаного висновку не можна дійти однозначного висновку про підтвердження/непідтвердження законності джерел набуття доходів, орган перевірки одноразово звертається із запитом до органів ДФС з метою проведення додаткової перевірки чи уточнення отриманої інформації (пункт 35 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 563 від 16 жовтня 2014 року).

      Водночас зазначаємо, що листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, вони мають лише роз’яснювальний, інформаційний характер і не встановлюють правових норм.

    2. Щодо порядку отримання витягів з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення ЗУ «Про очищення влади»

    1. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 167 було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563, якою затверджено Порядок проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі – Порядок). Зазначеною постановою Порядок доповнено пунктом 14.1, відповідно до якого відповідальний структурний підрозділ у разі:

      відсутності відомостей про особу, яка підлягає перевірці, у Реєстрі роздруковує відповідну інформацію та додає її до особової справи;

      наявності відомостей про особу, яка підлягає перевірці, у Реєстрі надсилає до Мін’юсту або головних територіальних управлінь юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі за місцем проживання такої особи запит про проведення перевірки за формою згідно з додатком 3 для отримання витягу з Реєстру.

      Таким чином, відповідальний структурний підрозділ, який здійснює проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» у відповідному органі, самостійно перевіряє, чи є в Реєстрі інформація щодо працівників, які проходять перевірку, і лише за наявності такої інформації надсилає запит до Міністерства юстиції або головних територіальних управлінь юстиції Мін’юсту.

      Разом з тим повідомляємо, що відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5, витяг на підставі письмового запиту Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України та Секретаріату Кабінету Міністрів України надається на бланку Міністерства юстиції України в одному примірнику та скріплюється підписом заступника Міністра – керівника апарату або директора Департаменту кадрової роботи та державної служби.

      Витяг на підставі письмового запиту державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, прокурора надається на бланках головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі в одному примірнику та скріплюється підписом керівника або його заступника відповідно до розподілу функціональних обов’язків відповідного управління юстиції.

    3. Аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України «Про очищення влади»

    1. З набранням чинності 16 жовтня 2014 року Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі – Закон про очищення влади) в Україні розпочато процедуру люстрації.

      Одним із елементів очищення влади є запровадження обов’язковості проходження процедури перевірки осіб, які займають посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також осіб, які претендують на зайняття відповідних посад, зокрема, шляхом фінансового контролю за майновим станом публічних службовців.

      На сьогодні можна констатувати, що в адміністративному судочинстві з’явилася нова категорія спорів, які виникають між органами перевірки та посадовими або службовими особами, щодо яких здійснювалася така перевірка, з приводу висновків про результати перевірки.

      Вимогу про протиправність висновків позивачі заявляють також з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов’язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно позивачів.

      Вивчення Вищим адміністративним судом України судової практики виявило різні підходи до вирішення питань щодо:

      визначення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), пов’язаних із висновками про результати перевірки

      співвідношення антикорупційного та люстраційного законодавства щодо юридичних наслідків, які наступають за результатами перевірки;

      дотримання порядку перевірки.

      Аналіз практики застосування адміністративними судами
      окремих положень Закону України «Про очищення влади»

      З набранням чинності 16 жовтня 2014 року Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» (далі – Закон про очищення влади) в Україні розпочато процедуру люстрації

      Одним із елементів очищення влади є запровадження обов’язковості проходження процедури перевірки осіб, які займають посади в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, а також осіб, які претендують на зайняття відповідних посад, зокрема, шляхом фінансового контролю за майновим станом публічних службовців.

      На сьогодні можна констатувати, що в адміністративному судочинстві з’явилася нова категорія спорів, які виникають між органами перевірки та посадовими або службовими особами, щодо яких здійснювалася така перевірка, з приводу висновків про результати перевірки.

      Вимогу про протиправність висновків позивачі заявляють також з вимогами про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов’язання Міністерства юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості стосовно позивачів.

      За інформацією, наданою окружними та апеляційними адміністративними судами, починаючи з дати набрання чинності Закону про очищення влади та станом на 15 липня 2015 року, до окружних адміністративних судів надійшло 746 справ і матеріалів, пов’язаних із застосуванням вказаного Закону. З них 642 справи та матеріали з приводу звільнення осіб з публічної служби, 103 справи та матеріали, пов’язані з проходженням публічної служби. В обох цих категоріях справ (в другій переважно) присутня вимога про визнання протиправним висновку про результати перевірки

      197 справ і матеріалів, з яких 137 справ, пов’язаних із звільненням з публічної служби, та 62 справи, пов’язані з проходженням такої служби.

      Із загальної кількості розглянутих справ і матеріалів 106 справ розглянуто по суті. З них у 62 справах позовні вимоги задоволено.

      Із 61 справи, пов’язаної зі звільненням з публічної служби, позовні вимоги задоволено у 28 справах. Із 44 справ, пов’язаних із проходженням служби, позовні вимоги задоволено в 34 справах.

      Результати розгляду судами першої інстанції справ по суті показують значний відсоток (58%) задоволених позовних вимог. З них 46% у справах про звільнення з публічної служби та 77% у справах, пов’язаних з проходженням публічної служби.

      До апеляційних адміністративних судів надійшло 100 справ за апеляційними скаргами, з яких 85 справ, пов’язаних із звільненням з публічної служби, та 15 справ, пов’язаних із проходженням такої служби.

      По суті в апеляційному порядку розглянуто 58 справ (50 справ про звільнення з публічної служби та 8 справ про проходження публічної служби).

      Із загальної кількості переглянутих справ в апеляційному порядку скасовано рішення у 8 справах. Це 7 справ про звільнення з публічної служби та 1 справа про проходження публічної служби.

      До Вищого адміністративного суду України надійшло 33 касаційних скарги. Усі скарги подані у справах про звільнення з публічної служби. По суті такі справи у касаційному порядку ще не розглядалися.

      Ці статистичні дані показують, що судова практика з приводу застосування Закону про очищення влади знаходиться на стадії формування. Значна кількість справ перебуває на розгляді в судах першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

      Аналіз вказаної статистичної інформації та вивчення відповідних судових рішень показав, що ще зарано говорити про усталеність судової практики. Водночас кількість розглянутих справ дозволяє виявити окремі системні порушення, які допускають органи перевірки, керівники органів, до повноважень яких належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка, окремі тенденції, які намічаються під час вирішення судами питань з приводу правомірності висновків про результати перевірки та звільнення з посад.

      Вивчення судової практики виявило різні підходи до вирішення питань щодо:

      визначення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), пов’язаних із висновками про результати перевірки;

      співвідношення антикорупційного та люстраційного законодавства щодо юридичних наслідків, які наступають за результатами перевірки;

      дотримання порядку перевірки.

      Визначення критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), пов’язаних із висновками про результати перевірки

      У розумінні частини першої статті 1 Закону про очищення влади очищення влади (люстрація) – це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі – посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

      Відповідно до частини другої статті 1 цього Закону очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

      Питання застосування Закону про очищення влади регламентовані Порядком проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563(далі – Порядок № 563), Порядком проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 листопада 2014 року № 1100 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 4 листопада 2014 року за № 1385/26162 (далі – Порядок № 1100)

      Відповідно до частини третьої статті 1 Закону про очищення влади протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону

      Згідно з частиною восьмою статті 3 Закону про очищення влади заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, перевірка стосовно яких встановила недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, складених за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції», та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      Частиною п’ятою статті 5 Закону про очищення влади визначено, що перевірці підлягають: 1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону; 2) достовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та відповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, поданій особою за минулий рік за формою, що встановлена Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – декларація), набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону , доходам, отриманим із законних джерел.

      Процедуру проведення органами Державної фіскальної служби України (далі – контролюючий орган) перевірки достовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону про очищення влади (далі – відомості), зазначених особами, перелік яких наведено у пунктах 1–11 частини першої статті 2 Закону про очищення влади, у деклараціях, за формою, встановленою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – перевірка) встановлено Порядком № 1100.

      Пунктом 3 цього Порядку визначено загальний алгоритм проведення органами Державної фіскальної служби України перевірки, який включає такі складові:

      1) отримання від керівника відповідного органу, передбаченого частиною четвертою статті 5 Закону, запиту про проведення перевірки достовірності відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, а також копії декларації цієї особи;

      2) одержання у разі необхідності та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, від державних органів, органів місцевого самоврядування, банків, інших юридичних осіб публічного права, а також платників податків інформації, копій підтвердних документів, які стосуються відомостей, зазначених у декларації, у тому числі копії трудової книжки особи, стосовно якої проводиться перевірка;

      3) проведення перевірки, що фактично полягає в:

      аналізі наявної в контролюючого органу податкової інформації щодо доходів, отриманих особою, стосовно якої проводиться перевірка, з метою з’ясування джерел їх отримання, в тому числі щодо повноти їх відображення в декларації;

      порівнянні відомостей про вказане в декларації майно (майнові права), набуте (набуті) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, з наявною в контролюючого органу податковою інформацією про майно (майнові права) такої особи з метою з’ясування достовірності відомостей щодо його (їх) наявності;

      порівняльному аналізі наявної інформації з метою з’ясування відповідності вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) у декларації, набутого (набутих) особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

      4) повідомлення особі, стосовно якої проводиться перевірка, про виявлення перевіркою всіх недостовірностей та/або невідповідностей;

      5) одержання від особи, стосовно якої проводиться перевірка, письмового пояснення та підтвердних документів щодо виявлених перевіркою недостовірностей та/або невідповідностей з метою обов’язкового їх розгляду та врахування при підготовці висновку про перевірку;

      6) підготовка висновку про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону України «Про очищення влади», за встановленою формою (далі – висновок про результати перевірки) та надсилання його відповідному органу, від якого отримано запит про перевірку та копію декларації особи, стосовно якої проводилася перевірка.

      Згідно з частиною чотирнадцятою статті 5 Закону про очищення влади керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п’ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

      Аналізуючи вказані вище положення законодавства окремі суди роблять висновки, згідно з якими критеріями здійснення очищення влади стосовно осіб, щодо яких здійснювалася перевірка, є встановлення перевіркою:

      недостовірності відомостей щодо наявності майна, зазначеного у декларації;

      недостовірності цих відомостей та невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел;

      невідповідності вартості майна, вказаного в декларації, набутого за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      З цього суди роблять висновок, що результати перевірки, якою встановлена невідповідність відомостей щодо наявності майна, вказаного у декларації, та підготовлена на його підставі довідка, є безумовною підставою для звільнення посадової особи з посади за вказаним Законом1.

      Водночас переважаючою є позиція, згідно з якою недостовірність відомостей, яка може бути підставою для звільнення особи та застосування до неї відповідних заборон, повинна встановлюватись в сукупності з невідповідністю вартості майна, яке належить особі. Тобто, саме по собі неповне декларування наявного у особи майна не може бути підставою для застосування Закону про очищення влади в частині звільнення особи з посади в разі, якщо це майно було набуте особою на законних підставах та за рахунок коштів, отриманих із законних джерел2.

      Вживання у тексті частини восьмої статті 3 Закону про очищення влади єднального та розділового сполучника «та/або» дозволяє дійти висновку, що вказана заборона застосовується до осіб за наявності одного з двох наступних критеріїв.

      За першим критерієм необхідно враховувати, що підставами для звільнення є недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у поданих ними за попередній рік деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      Отже, недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у декларації, не є самостійним критерієм для заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону. Ця обставина обов’язково повинна бути поєднана із висновком про невідповідність вартості майна (майнових прав) доходам, отриманим із законних джерел.

      За другим критерієм достатньою підставою для звільнення є невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного (вказаних) в їх деклараціях, набутого (набутих) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону, доходам, отриманим із законних джерел.

      Таким чином, для вжиття заборони за першим критерієм необхідно встановити недостовірність відомостей та невідповідність вартості майна (майнових прав), зазначених у деклараціях, доходам, отриманим із законних джерел.

      Для вжиття заборони за другим критерієм необхідно встановити невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаного в деклараціях, набутого на час перебування на відповідних посадах, доходам, отриманим із законних джерел.

      Саме ці відомості згідно з пунктом 2 частини п’ятої статті 5 Закону підлягають перевірці.

      Суди повинні розмежовувати предмети регулювання частини восьмої статті 3 Закону про очищення влади, яка визначає критерії здійснення очищення влади (люстрації), та частини п’ятої статті 5 цього Закону, яка регулює предмет перевірки, мета якої виявити вказані в частині восьмій статті 3 Закону складові критеріїв.

      Також в частині восьмій статті 3 Закону про очищення влади законодавець визначив ознаки майна, що перевіряється. Це майно (майнові права), набуте (набуті) за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 цього Закону.

      Як показує вивчення судової практики, органи фіскальної служби, керівники органів не завжди звертають на цю вимогу увагу.

      Суди зазвичай виправляють такі помилки.

      Таким чином, сама інформація про недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав) та/або невідповідність вартості майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування заборони без врахування обов’язкових умов, що таке майно (майнові права) було набуте за час перебування на посадах, визначених пунктами 1–10 частини першої статті 2 Закону, і його вартість не відповідає доходам, отриманим із законних джерел.

      Наявність у висновку про результати перевірки інформації про підтвердження законності джерел набуття майна (майнових прав), вказаних у декларації, або виявлених органами державної фіскальної служби у процесі проведення перевірки, не може бути підставою для застосування відповідної заборони.

      Співвідношення антикорупційного та люстраційного законодавства щодо юридичних наслідків, які наступають за результатами перевірки

      Частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади передбачено, що орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов’язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

      Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

      За результатом вивчення судової практики встановлено, що суди по-різному оцінюють значення цього висновку і його вплив на права позивачів.

      Зокрема, як вбачається з судових рішень, якими вирішено спір з приводу правомірності висновку про результати перевірки та звільнення з посади, у запереченнях проти позову відповідачі зазначають, що у разі не оскарження висновку наказ про звільнення не можна визнати протиправним.

      Як правило, суди не беруть до уваги такі доводи, оскільки чинне законодавство України не містить жодних застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненої особи у зв’язку з не скасуванням висновку. Згідно з частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади оскарження такого висновку в судовому порядку є правом, а не обов’язком особи3.

      У судовій практиці виявлено позицію, згідно з якою суди вважають, що висновок про результати перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення суб’єктом владних повноважень, а тому оцінка висновку може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі цього висновку4.

      У розвиток цієї теми вважаємо за необхідне навести приклад рішення, в якому суд посилається на абзац третій частини десятої статті 12 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», яким встановлено, що виявлення недостовірних відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, не звільняє суб’єкта декларування від обов’язку подати декларацію з достовірними відомостями. У такому разі декларація з достовірними відомостями підлягає оприлюдненню на заміну раніше оприлюдненої декларації у порядку, встановленому цим Законом.

      Вивчення судових рішень показало, що окремі позивачі, обґрунтовуючи протиправність відмови відповідачів прийняти декларацію з достовірними відомостями (уточнену), також посилаються на антикорупційне законодавство.

      Суди, здебільшого, вважають такі твердження безпідставними з огляду на те, що Законом про очищення влади, Порядками № 563 та № 1100 не передбачено повторне подання достовірних (уточнених) декларацій5.

      Такий висновок, на нашу думку, заслуговує на увагу, оскільки, як вже зазначалося вище, виявлення лише недостовірних відомостей, зазначених у декларації, згідно з люстраційним законодавством не має правових наслідків. Такі факти перебувають у межах регулювання антикорупційного законодавства.

      Водночас висновок про результати перевірки згідно з частиною одинадцятою статті 5 Закону про очищення влади є самостійним предметом оскарження, а тому цей акт повинен оцінюватися за усіма критеріями, передбаченими процесуальним законодавством.

      Під час вирішення адміністративних справ про визнання протиправним висновку та/або звільнення з публічної служби відповідно до Закону про очищення влади суди, серед іншого, перевіряють чи дійсно мала місце недостовірність відомостей щодо наявності майна (майнових прав).

      Згідно з пунктом 8 Порядку № 1100 у розділі III декларації перевірці підлягають:

      достовірність відомостей щодо наявності нерухомого майна, вказаного у декларації, набутого особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про нерухоме майно такої особи;

      відповідність вартості нерухомого майна, вказаного у декларації, набутого особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

      При перевірці даних про нерухоме майно, вказаних особою, стосовно якої проводиться перевірка, у розділі III декларації, враховується зазначена такою особою в декларації інформація щодо перебування такого нерухомого майна або його частини у власності, в оренді чи на іншому праві користування (у разі зазначення такої інформації декларантом).

      Для перевірки інформації про нерухоме майно використовуються дані, що надходять від суб’єктів інформаційних відносин:

      відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримані відповідно до законодавства, – про виникнення, перехід чи припинення речових прав на нерухоме майно;

      Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру – про набуті до 01 січня 2013 року речові права на земельні ділянки;

      платників податків – фізичних осіб – про об’єкти нерухомого майна, зазначені в податковій декларації про майновий стан і доходи, а також

      наявна податкова інформація про нерухоме майно, одержана з інших джерел.

      Як показало вивчення судових рішень, органи фіскальної служби під час перевірки відомостей про нерухоме майно не завжди враховують особливості набуття майна у власність. Зокрема, не враховують, що оформлення правовстановлюючих документів на житло, придбане на умовах договору про фінансування будівництва житла, відбувається з моменту повної оплати його вартості у той час, коли оплата може бути розстрочена в часі. Також не враховують правовий режим майна декларанта та членів його сім`ї, доходи членів сім`ї. Наслідком цього є прийняття хибних висновків про фінансову неспроможність особи, стосовно якої здійснюється перевірка6.

      Під час вирішення питання про декларування транспортних засобів найчастіше виявляються помилки щодо внесення відомостей про транспортні засоби, відчужені на підставі доручення на право користування транспортним засобом.

      Згідно з пунктом 9 Порядку № 1100 у розділі IV декларації перевірці підлягають:

      достовірність відомостей щодо наявності транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про транспортні засоби такої особи;

      відповідність вартості транспортних засобів, вказаних у декларації, набутих особою, стосовно якої проводиться перевірка, за час перебування на посадах, визначених у пунктах 1–10 частини першої статті 2 Закону, наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

      Для перевірки даних про транспортні засоби використовується інформація, що надходить від суб’єктів інформаційних відносин:

      органів внутрішніх справ – щодо зареєстрованих (знятих з обліку) колісних транспортних засобів та їх власників, у тому числі про дату їх реєстрації (зняття з обліку), індивідуальні ознаки транспортного засобу, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника;

      Державної служби України з безпеки на транспорті – про судна, зареєстровані (зняті з реєстрації) у Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України, та їх власників або фрахтівників, зокрема індивідуальні ознаки судна, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника або фрахтівника;

      Державної авіаційної служби України – про повітряні судна, зареєстровані (зняті з реєстрації) у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України, та їх власників або експлуатантів, зокрема індивідуальні ознаки судна, повне найменування (прізвище, ім’я, по батькові) та місцезнаходження (місце проживання) власника або експлуатанта;

      платників податків – фізичних осіб – про транспортні засоби, зазначені в податковій декларації про майновий стан і доходи, а також наявна податкова інформація про транспортні засоби, одержана з інших джерел. При цьому також порівнюється вказане в таких даних місцезнаходження (місце проживання) особи, стосовно якої проводиться перевірка, – власника транспортного засобу з відомостями про нерухоме майно, зазначене в розділі III декларації.

      Отже, у декларації зазначають усі транспортні засоби декларанта.

      Транспортні засоби, які відчужені за дорученням, є власністю такої особи.

      Дотримуючись цього правила, суди надають різну оцінку факту невнесення в декларацію інформації про транспортний засіб, відчужений за дорученням. Судова практика містить приклади, коли висновки про результати перевірки, якими зафіксовано відсутність інформації в декларації про транспортний засіб, відчужений за довіреністю, вважали обґрунтованими7.

      В окремих випадках суди не погоджувалися з такими висновками, вказуючи, що наданими письмовими поясненнями та копіями відповідних доручень позивачем усунуто розбіжності щодо декларування транспортного засобу8.

      Транспортний засіб, який відчужено на підставі доручення, формально є власністю декларанта. Відповідно інформація про такий транспортний засіб повинна зазначатися в декларації.

      Виникнення наслідків для позивача через не зазначення в декларації таких відомостей необхідно встановлювати у сукупності з перевіреною інформацією щодо часу набуття (відчуження) права власності на такий транспортний засіб та відповідністю вартості майна (майнових прав) наявній податковій інформації про доходи, отримані із законних джерел.

      Дотримання порядку перевірки

      Частиною десятою статті 5 Закону про очищення влади передбачено, що у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, визначених пунктом 2 частини п’ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх недостовірностей та/або невідповідностей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня отримання запиту та копії декларації особи, повідомляє про них особу, стосовно якої проводиться перевірка. Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п’ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за такими фактами та підтверджуючі документи, які є обов’язковими для розгляду та врахування відповідним органом при підготовці висновку про перевірку.

      Крім того, відповідно до пунктів 27, 28 Порядку № 563 у разі встановлення за результатами перевірки недостовірності відомостей, зазначених у пункті 2 частини п’ятої статті 5 Закону про очищення влади, ДФС протягом трьох робочих днів з дня виявлення всіх фактів недостовірності та/або невідповідності відомостей, але не пізніше ніж на тридцятий день з дня надходження запиту та копії декларації особи, стосовно якої проводиться перевірка, повідомляє про них зазначеній особі.

      Особа, стосовно якої проводиться перевірка, не пізніше ніж на п’ятнадцятий робочий день з дня отримання нею відповідного повідомлення надає письмове пояснення за фактами, зазначеними у пункті 27 цього Порядку, та підтвердні документи, які є обов’язковими для розгляду та врахування ДФС під час підготовки висновку про перевірку.

      Аналізуючи вищевикладені норми законодавства, суди роблять висновки, що обов’язковою умовою проведення перевірки є відібрання пояснень у особи, що перевіряється, для обов’язкового врахування їх при складанні висновку.

      У разі, коли в особи такі пояснення не відбиралися, або ж, коли особа не могла з поважних причин подати письмові зауваження у встановлений строк, суди визнають такі дії порушенням права позивача на надання пояснень, що передбачено Законом № 1682-VII та Порядком № 563, а висновок вважають передчасним[1].

      Згідно з абзацом третім пункту 14 Порядку № 1100 якщо після надсилання висновку про результати перевірки від органу, в якому проводиться перевірка, одноразово надходить запит з метою проведення додаткової перевірки чи уточнення отриманої інформації, контролюючий орган зобов’язаний розглянути його та надати відповідь протягом десяти робочих днів.

      Щодо відібрання пояснень під час проведення додаткової перевірки судова практика формується на позиції, згідно з якою на цій стадії орган перевірки зобов’язаний відібрати нові пояснення[2].

      Цей аналіз обговорено на зборах судових палат Вищого адміністративного суду України.

      Управління вивчення судової практики
      та судової статистики Вищого адміністративного
      суду України


      1Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 6 липня 2015 року, реєстраційний номер судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень – 46522425.

      2Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 2 липня 2015 року – 46634955.

      3Постанова Волинського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року – 44261523.

      4Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2015 року – 46530382.

      5Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року 44288443.

      6 Постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 2 липня 2015 року – 46450881.

      7Постанови Харківського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року 44288443, Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року – 44678126 (оскаржена в апеляційному порядку).

      8Постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2015 року – 43711486, Сумського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року – 46052011.

      9 Постанова Чернігівського окружного адміністративного суду від 9 червня 2015 року – 44719042.

      10 Постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24 червня 2015 року – 46052011.

    4. Чи потрібно при підготовці довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 з врахуванням змін до Порядку від 25 березня 2015 року, чекати відповіді (висновки) на всі запити, які були направлені до органів, що проводять перевірку, згідно вказаного Порядку до прийняття відповідних змін до нього?

    1. 25.03.2015 внесені зміни до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, у зв’язку з чим виникає питання, чи потрібно при підготовці довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 до вказаного Порядку чекати відповіді (висновки) на всі запити, які були направленні до органів, що проводять перевірку згідно вказаного Порядку до прийняття відповідних змін до нього?»

      Проведення перевірки посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування здійснюється відповідно до вимог Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, із змінами і доповненнями (далі – Порядок).

      Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 затверджений Перелік органів, що проводять перевірку достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону, та вказані відомості, щодо яких орган проводить перевірку.

      До вказаного переліку входять: Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Державна фіскальна служба України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Державна судова адміністрація України.

      Згідно з приписами пункту 141 Порядку відповідальний структурний підрозділ у разі: відсутності відомостей про особу, яка підлягає перевірці, у Реєстрі роздруковує відповідну інформацію та додає її до особової справи; наявності відомостей про особу, яка підлягає перевірці, у Реєстрі надсилає до Мін’юсту або головних територіальних управлінь юстиції Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі за місцем проживання такої особи запит про проведення перевірки за формою згідно з додатком 3 для отримання витягу з Реєстру.

      Відповідно до пункту 171 Порядку запити про проведення перевірки щодо особи, яка підлягає перевірці, надсилаються у разі, коли:

      у матеріалах особової справи такої особи зазначена інформація, що свідчить про те, що особа займала відповідно посади в органах внутрішніх справ, інших правоохоронних органах, органах прокуратури в період, що підлягає перевірці, а також трудова книжка (послужний список) такої особи втрачена (втрачений)/відновлена (відновлений) та/або з матеріалів особової справи вбачається, що особа могла займати відповідні посади в період, що підлягає перевірці, – до МВС та Генеральної прокуратури України;

      у матеріалах особової справи такої особи зазначена інформація, що свідчить про те, що особа займала посаду судді в період, що підлягає перевірці, а також трудова книжка (послужний список) такої особи втрачена (втрачений)/відновлена (відновлений) та/або з матеріалів особової справи вбачається, що особа могла займати цю посаду в період, що підлягає перевірці, – до ДСА.

      Усі запити про проведення перевірки надсилаються до апарату ДФС та до СБУ.

      Пунктом 36 Порядку передбачено, що на підставі відповіді / висновку / копії судового рішення, що надійшли від органів перевірки за результатами перевірки, відповідальний структурний підрозділ у триденний строк (з дня надходження останньої відповіді / висновку / копії судового рішення або з дня надходження відповіді / висновку / копії судового рішення, який є підставою для застосування заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону) готує довідку про результати перевірки за формою згідно з додатком 5 та подає її керівнику органу.

      Враховуючи, щозміни до Порядку, внесені з метою удосконалення проведення процедури перевірки, передбаченої Законом, встановлення її як більш дієвої системи, зазначаємо, що для підготовки довідки про результати перевірки за формою згідно з додатком 5обов’язкова наявність висновків ДФС та СБУ, а також інформації про наявність або відсутність у Реєстрі відомостей щодо особи, яка підлягає перевірці, навіть за умови, якщо запити було направлено до всіх органів, які були передбачені в попередній редакції Порядку.

    5. Щодо визначення центрального органу виконавчої влади, який забезпечував формування та реалізацію державної митної та/або податкової політики в розумінні Закону України «Про очищення влади».

    1. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) заборона застосовується до осіб, зазначених у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також до осіб, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Визначені особи не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом, з 16.10.2014.

      Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Закон є спеціальним. Відповідно до пункту 3 Перехідних положень Закону закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

      Частиною першою статті 3 Закону визначено перелік (рівень) посад, обіймання яких особами сукупно не менше одного року в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 є підставою для застосування заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону.

      Зокрема, пунктами 3, 7, 8 частини першої статті 3 Закону визначено посади:

      керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника;

      керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

      керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

      Пунктами 1 – 8 частини другої статті 3 Закону визначено перелік (рівень) посад, обіймання яких особами у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та незвільнення їх у цей період з відповідної посади за власним бажанням є підставою для застосування заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону.

      Так, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 3 Закону визначено посади:

      керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника, заступника;

      керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

      керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

      Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України, Міністерство доходів і зборів України у періоди, визначені частинами першою, другою статті 3 Закону, забезпечували формування та реалізовували державну податкову та/або митну політику, були центральними органами виконавчої влади, які здійснювали повноваження у відповідній сфері митної та/або податкової політики, забезпечували їх формування та реалізацію.

      Повноваження щодо забезпечення формування та реалізації державної політики закріплені в положеннях відповідних центральних органів виконавчої влади.

      Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837 (було чинним з 2006 року по 2011 рік), Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення єдиної державної податкової, митної політики. Мінфін розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

      Зазначене є складовою формування податкової та митної політики Міністерством фінансів України у період з 2006 року по 2011 рік.

      Крім того, у вказаний період питаннями забезпечення формування та реалізації державної політики відповідно до Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 940 (далі – Положення про Держмитслужбу), займалась Державна митна служба України.

      Відповідно до пункту 1 Положення про Держмитслужбу Держмитслужба була спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

      Одним з основних завдань Держмитслужби є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі митної справи (пункт 3 Положення про Держмитслужбу).

      Так, Держмитслужба видає у разі потреби разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні нормативно-правові акти (абзац 1 пункту 7 Положення про Держмитслужбу)

      Проекти нормативно-правових актів служби, які підлягають державній реєстрації, погоджують з Міністром фінансів.

      Так, Міністерством юстиції України було внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, зокрема, такі накази Держмитслужби:

      від 03.03.2011 № 161 «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 10.08.2009 № 735» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2011 за № 387/19125);

      від 18.04.2011 № 315 «Про затвердження Порядку оформлення, подання платниками податків скарг на грошові зобов’язання, визначені митними органами та їх розгляду Державною митною службою України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за № 782/19520) тощо.

      Аналогічно було врегульовано питання стосовно забезпечення формування та реалізації державної податкової політики.

      Положення про Державну податкову адміністрацію (далі – ДПА) України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 № 778 (далі – Положення про ДПА). ДПА діяла у період з 26.05.2007 по 27.05.2011.

      Відповідно до пункту 1 Положення про ДПА ДПА є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

      Так, у межах своїх повноважень ДПА організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України (пункт 2 Положення про ДПА).

      Підпунктами 2 та 8 пункту 4 Положення про ДПА визначено, що ДПА відповідно до покладених на неї завдань: видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування; розробляє проекти законів України, інших нормативно-правових актів з питань визначення форм та методів проведення планових і позапланових виїзних перевірок у рамках контролю за додержанням податкового, бюджетного та іншого законодавства і в установленому порядку подає їх для погодження Міністру фінансів.

      Міністерством юстиції України було внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, зокрема, такі накази Державної податкової адміністрації України:

      від 24.12.2010 № 1002 «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1402/18697);

      від 28.02.2011 № 115 «Про затвердження форм та Порядку розрахунку податкових зобов’язань нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.03.2011 за № 399/19137) тощо.

      Відповідно до пункту 1 Положення про Державну податкову службу України (діяла у період з 27.05.2011 по 24.12.2012) України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2011 № 584/2011 (далі – Положення про ДПС України), ДПС є центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

      Одними з основних завдань ДПС України є внесення пропозицій щодо формування державної податкової політики і державної політики у сфері контролю за виробництвом­ та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; реалізація державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (підпункти 1, 2 пункту 3 Положення про ДПС України).

      ДПС України відповідно до покладених на неї завдань розробляє та вносить Міністрові проекти нормативно-правових актів Міністерства фінансів України, що належать до сфери діяльності ДПС України (підпункт 5 пункту 4 Положення про ДПС України).

      Дія Закону, який є спеціальним, розповсюджується на всі органи державної влади, в тому числі податкові та митні органи, які у відповідний період неодноразово реорганізовувались, проте вони були наділені повноваженнями у сфері забезпечення формування та реалізації державної політики (брали участь у забезпеченні формування податкової/митної політики).

      До цих органів належали: Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України, Міністерство доходів і зборів України.

      З огляду на те, що Закон, який є спеціальним, прийнято для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, слід мати на увазі, що його дія розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади (перебувають на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад), на підставі критеріїв, визначених у статті 3 Закону.

    6. Хто є працівниками КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР в розумінні пункту 3 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади»

    1. Закон України «Про очищення влади» (далі – Закон) є спеціальним, який прийнятий для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.Частиною першою статті 5 Закону та підпунктом 531 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228, визначено, що органом, уповноваженим на забезпечення проведення перевірки, передбаченої Законом, є Міністерство юстиції України.  Відповідно до підпункту 32 пункту 4 зазначеного Положення Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз’яснення з питань, пов’язаних з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються.

      Статтею 2 Закону встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі щодо осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1 – 10 частини першої цієї статті.

      Заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються на підставі визначених статтею 3 Закону критеріїв здійснення очищення влади (люстрації), за умови відповідності яким до особи застосовуються такі заборони.

      Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).

      Слід зазначити, що при вирішенні питання, чи належить особа до штатних працівників КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік, необхідно враховувати чинні за часів функціонування КДБ нормативно-правові акти колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

      Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР (далі – КДБ) було утворено указом Президіуму Верховної Ради СРСР від 13 березня 1954 року.

      Положення про Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР та його органах на місцях (далі – Положення) було затверджено протоколом          № 200 від 09 січня 1959 року засідання Президіуму ЦК КПРС.

      У зазначеному Положенні вживається поняття «працівники» при визначенні складу кадрів органів КДБ, що підтверджується таким.

      «Для выполнения поставленных задач Комитет государственной безопасности имеет соответствующую структуру и штатную численность, утверждаемые ЦК КПСС и Советом Министров СССР» («Для виконання поставлених завдань Комітет державної безпеки має відповідну структуру і штатну чисельність, що затверджуються ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР», пункт 8 Положення).

      Пунктом 10 Положення визначено, що «для решения вопросов организации работы органов госбезопасности по выполнению постановлений ЦК КПСС и Совета Министров СССР, а также рассмотрения других вопросов практической деятельности органов госбезопасности образуется коллегия Комитета госбезопасности. В состав коллегии входят: председатель Комитета, заместители председателя Комитета, руководящие работники Комитета и местных органов КГБ» («для вирішення питань організації роботи органів держбезпеки з виконання постанов ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, а також розгляду інших питань практичної діяльності органів держбезпеки, утворюється колегія Комітету держбезпеки. До складу колегії входять: голова Комітету, заступники голови Комітету, керівні працівники Комітету та місцевих органів КДБ»).

      Згідно з пунктом 14 Положення «руководящие работники органов госбезопасности, входящие в номенклатуру ЦК КПСС, утверждаются в должности Центральным Комитетом КПСС» («Керівні працівники органів держбезпеки, що входять до номенклатури ЦК КПРС, затверджуються на посаду Центральним Комітетом КПРС»).

      За змістом даних норм керівництво органів КДБ складалося із працівників (мовою оригіналу: «работников»).

      Положення містить розділ «Кадри органов и войск государственной безопасности»Кадрі органів та військ державної безпеки»).

      Під поняттям  кадри (персонал, штат) розуміється склад працівників відповідного органу, установи, підприємства тощо, що складають групу за професійними або іншими ознаками, із зазначенням посад, які знаходяться у відповідному розпорядженні такого органу, установи, підприємства тощо та необхідні для здійснення  відповідних функцій для досягнення мети діяльності.

      Відповідно до пункту 18 Положення «генералы, адмиралы, офицерский, сержантский (старшинский) и рядовой состав Комитета состоят в кадрах, в действующем резерве или запасе Комитета государственной безопасности со снятием с воинского учета Министерства обороны СССР». («генерали, адмірали, офіцерський, сержантський (старшинський) і рядовий склад Комітету перебувають у кадрах, в діючому резерві або запасі Комітету державної безпеки зі зняттям з військового обліку Міністерства оборони СРСР»).

      Єдиним поняттям, що використовується в розділі «Кадры органов и войск государственной безопасности» Кадри органів та військ державної безпеки»), є «працівники органів державної безпеки».

      Так, в абзацах четвертому, п’ятому пункту 11 Положення зазначено:

      «Работники органов государственной безопасности должны воспитываться в духе беспощадной борьбы с врагами нашей Родины, умения предотвращать преступления, выполнять свой служебный долг, не щадя своих сил, проявляя при этом решительность и инициативу. В органах госбезопасности не должно быть места карьеристам, подхалимам и перестраховщикам» («Працівники органів державної безпеки повинні виховуватися в дусі нещадної боротьби з ворогами нашої Батьківщини, вміння запобігати злочинам, виконувати свій службовий обов’язок, не шкодуючи своїх сил, виявляючи при цьому рішучість та ініціативу. В органах держбезпеки не повинно бути місця кар’єристам, підлабузникам і перестрахувальникам»).

      «Работники органов государственной безопасности должны быть партийно принципиальными, честными, смелыми, дисциплинированными, строго хранить военную и государственную тайну, постоянно работать над повышением своего идейно-политического уровня, над освоением основ марксизма-ленинизма и повышением деловой квалификации» («Працівники органів державної безпеки повинні бути партійно принциповими, чесними, сміливими, дисциплінованими, суворо зберігати військову та державну таємницю, постійно працювати над підвищенням свого ідейно-політичного рівня, над освоєнням основ марксизму-ленінізму і підвищенням ділової кваліфікації»).

      Відповідно до зазначених норм ці вимоги поширюються на всіх працівників (кадри органів і військ державної безпеки).

      Абзацом третім пункту 20 розділу «Правовое положение личного состава Комитета государственной безопасности при Совете Министров СССР» («Правове становище особового складу Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР») Положення визначено, що «работники государственной безопасности, облеченные высоким доверием Коммунистической партии и советского народа, должны с честью выполнять возложенную на них почетную задачу по обеспечению государственной безопасности социалистической Родины» («працівники державної безпеки, наділені високою довірою Комуністичної партії і радянського народу, повинні з честю виконувати покладене на них почесне завдання із забезпечення державної безпеки соціалістичної Батьківщини»).

      Таким чином, з норм Положення вбачається, що поняття «работники» (українською – «працівники») використовується як загальне поняття для визначення усіх працівників КДБ, в тому числі і військовослужбовців.

      В подальшому, 16 травня 1991 року було прийнято Закон СРСР «Про органи державної безпеки СРСР» (далі – Закон про КДБ).

      24 серпня 1991 року було прийнято Акт про проголошення незалежності України.

      20 вересня 1991 року було прийнято постанову Верховної Ради України про створення Служби національної безпеки України, у пункті 3 якої зазначено «Комітет державної безпеки України ліквідувати».

      Так, Закон про КДБ проіснував декілька  місяців, при цьому нормативне регулювання поняття «працівників» КДБ не змінилося, що підтверджується таким.

      Відповідно до положень статті 4 «Гарантии соблюдения прав и свобод граждан»Гарантії дотримання прав і свобод громадян») Закону про КДБ «действия органов государственной безопасности и их работников могут быть обжалованы в вышестоящие органы государственной безопасности и в суд в соответствии с Законом о порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и лиц, ущемляющих права граждан.

      В случае нарушения работниками органов государственной безопасности при исполнении служебных обязанностей прав и свобод граждан соответствующий орган государственной безопасности обязан принять меры к восстановлению этих прав и свобод, возмещению причиненного ущерба и привлечению виновных к ответственности» («дії органів державної безпеки та їх працівників можуть бути оскаржені у вищі органи державної безпеки і в суд відповідно до Закону про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління та осіб, що утискають права громадян.

      У разі порушення працівниками органів державної безпеки при виконанні службових обов’язків прав і свобод громадян відповідний орган державної безпеки зобов’язаний вжити заходів щодо відновлення цих прав і свобод, відшкодування заподіяної шкоди та притягнення винних до відповідальності»).

      Стаття 11 Закону про КДБ визначає, що «кадры органов государственной  безопасности составляют военнослужащие, рабочие и служащие (работники органов государственной безопасности)» («кадри органів державної безпеки складають військовослужбовці, робітники та службовці (працівники органів державної безпеки)»).

      Абзац восьмий статті 11 Закону про КДБ: «Военнослужащие органов государственной безопасности и войск Комитета государственной безопасности СССР, уволенные в запас с действительной военной службы в этих органах и войсках, зачисляются в соответствии с законодательством Союза ССР в запас Комитета государственной безопасности или запас Вооруженных Сил СССР» («Військовослужбовці органів державної безпеки і військ Комітету державної безпеки СРСР, звільнені в запас з дійсної військової служби в цих органах і військах, зараховуються відповідно до законодавства Союзу РСР в запас Комітету державної безпеки або запас Збройних Сил СРСР»).

      Абзац дев’ятий статті 11 Закону про КДБ: «Трудовая деятельность рабочих и служащих органов государственной безопасности регулируется законодательством Союза ССР и республик о труде». («Трудова діяльність робітників і службовців органів державної безпеки регулюється законодавством Союзу РСР і республік про працю»).

      В той же час порядок проходження військової служби регулювався Законом СРСР «Про загальний військовий обов’язок» (мовою оригіналу «граждане, состоящие на действительной военной службе, именуются военнослужащими» (стаття 6), Положенням про проходження військової служби прапорщиками і мічманами Збройних Сил СРСР (затверджено постановою Ради Міністрів СРСР від 02.10.1985 № 934) та Положенням про проходження військової служби офіцерським складом Збройних Сил СРСР (затверджено постановою Ради Міністрів СРСР від 18.11.1971 № 846).

      Абзац десятий статті 11 Закону про КДБ: «Работники органов государственной безопасности в своей служебной деятельности руководствуются требованиями закона и не связаны решениями политических партий и массовых общественных движений, преследующих политические цели» («Працівники органів державної безпеки у своїй службовій діяльності керуються вимогами закону і не пов’язані рішеннями політичних партій і масових громадських рухів, які переслідують політичні цілі»).

      У цьому випадку поняття «працівники органів державної безпеки» («работники органов государственной безопасности») охоплює військовослужбовців, робітників і службовців («военнослужащих, рабочих и служащих»), оскільки абзац десятий статті 11 Закону про КДБ стосується всіх кадрів органів державної безпеки.

      З положень зазначених нормативних актів вбачається, що штат органів КДБ складався з працівників, а саме: військовослужбовців, робітників, службовців, а тому всі вищезазначені категорії працівників є штатними працівниками в розумінні  частини  четвертої  статті 3 Закону України «Про очищення влади».

    7. Щодо визначення центрального органу виконавчої влади, який забезпечував формування та реалізацію державної митної та/або податкової політики в розумінні Закону України «Про очищення влади» (розширене пояснення Міністерства юстиції)

    1. Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) заборона застосовується до осіб, зазначених у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також до осіб, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Визначені особи не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом, з 16.10.2014.Закон визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні. Закон є спеціальним. Відповідно до пункту 3 Перехідних положень Закону закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

      Частиною першою статті 3 Закону визначено перелік (рівень) посад, обіймання яких особами сукупно не менше одного року в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 є підставою для застосування заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону.

      Зокрема, пунктами 3, 7, 8 частини першої статті 3 Закону визначено посади:

      керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника чи заступника;

      керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

      керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

      Пунктами 1 – 8 частини другої статті 3 Закону визначено перелік (рівень) посад, обіймання яких особами у період з 21.11.2013 по 22.02.2014 та незвільнення їх у цей період з відповідної посади за власним бажанням є підставою для застосування заборони, визначеної частиною третьою статті 1 Закону.

      Так, пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 3 Закону визначено посади:

      керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, їх першого заступника, заступника;

      керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції;

      керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

      Тобто Закон визначив перелік посад та коло осіб, до яких буде застосовуватись  Закон.  При цьому застосування заборон відбувається за різними критеріями, передбаченими статтею 3 Закону. Так, законодавець не ставить у залежність, чи вказані посади передбачені штатним розписом територіального органу державної влади – окремої юридичної особи чи ні. Критерії здійснення очищення влади (люстрації), визначені статтею 3 Закону, застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

      Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України, Міністерство доходів і зборів України у періоди, визначені частинами першою, другою статті 3 Закону, забезпечували формування та реалізовували державну податкову та/або митну політику, були центральними органами виконавчої влади, які здійснювали повноваження у відповідній сфері митної та/або податкової політики, забезпечували їх формування та реалізацію.

      Головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації, зокрема, єдиної державної податкової, митної політики було Міністерство фінансів України відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837 (було чинним з 2006 року по 2011 рік). Згідно з цим Положенням Мінфін розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та вносить їх в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

      У подальшому Указом Президента України від 08.04.2011 № 446/2011 затверджено Положення про Міністерство фінансів України.

      Пунктом 3 вказаного Положення передбачено, що серед основних завдань Мінфіну України є, зокрема,  формування та забезпечення реалізації  державної  фінансової, бюджетної, а також податкової і митної  політики, крім адміністрування податків, зборів,  митних платежів та реалізації податкової  і митної політики.

      Повноваження щодо забезпечення формування та реалізації державної політики закріплені в положеннях відповідних центральних органів виконавчої влади.

      Так, відповідно до пункту 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 940 (далі – Положення про Держмитслужбу № 940), Держмитслужба була спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

      Одним з основних завдань Держмитслужби є участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики в галузі митної справи (пункт 3 Положення про Держмитслужбу).

      Так, Держмитслужба видає у разі потреби разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні нормативно-правові акти  (абзац 1 пункту 7 Положення про Держмитслужбу № 940).

      Згідно з абзацом 5 пункту 7 Положення про Держмитслужбу № 940 передбачено, що рішення Служби, прийняті у межах її повноважень, обов’язкові для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і громадянами.

      Проекти нормативно-правових актів служби, які підлягають державній реєстрації, погоджують з Міністром фінансів.

      Зокрема, Міністерством юстиції України було внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів такі накази Держмитслужби:

      від 03.03.2011 № 161 «Про внесення змін до наказу Державної митної служби України від 10.08.2009 № 735» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.03.2011 за № 387/19125);

      від 18.04.2011 № 315 «Про затвердження Порядку оформлення, подання платниками податків скарг на грошові зобов’язання, визначені митними органами, та їх розгляду Державною митною службою України» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.2011 за № 782/19520) тощо.

      Також у вказаний період було чинним Положення про Державну митну службу України, затверджене Указом Президента України від 24.08.2000                 № 1022/2000 (втратило чинність 12.05.2011).

      Крім того, відповідно до пункту 1 Положення про Державну митну службу України, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 582/2011  (далі – Положення про Держмитслужбу № 582/2011 ), Державна митна служба України (Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.

      Підпунктами 1, 2 пункту 3 Положення про Держмитслужбу № 582/2011 передбачено,  що серед основних завдань Держмитслужби України є внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері державної митної справи; реалізація державної політики у сфері державної митної справи.

      У підпунктах 4 – 6 пункту 10 Положення про Держмитслужбу № 582/2011 зазначено, що Голова Держмитслужби України  вносить на розгляд Міністра пропозиції щодо формування державної політики у митній сфері та розроблені Держмитслужбою України проекти законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України;  подає в установленому порядку Міністрові для внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені Держмитслужбою України проекти законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України; вносить на розгляд Міністра проекти нормативно-правових актів з питань, що належать до сфери діяльності Держмитслужби України.

      Аналогічно було врегульовано питання стосовно забезпечення формування та реалізації державної податкової політики.

      Положення про Державну податкову адміністрацію України (далі – ДПА) затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 № 778 (далі – Положення про ДПА). ДПА діяла у період з 26.05.2007 по 27.05.2011.

      Відповідно до пункту 1 Положення про ДПА Державна податкова адміністрація є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

      Так, у межах своїх повноважень ДПА організовує виконання актів законодавства і здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України (пункт 2 Положення про ДПА).

      Підпунктами 2 та 8 пункту 4 Положення про ДПА визначено, що ДПА відповідно до покладених на неї завдань: видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування; розробляє проекти законів України, інших нормативно-правових актів з питань визначення форм та методів проведення планових і позапланових виїзних перевірок у рамках контролю за додержанням податкового, бюджетного та іншого законодавства і в установленому порядку подає їх для погодження Міністру фінансів.

      Міністерством юстиції України було внесено до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, зокрема, такі накази Державної податкової адміністрації України:

      від 24.12.2010 № 1002 «Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1402/18697);

      від 28.02.2011 № 115 «Про затвердження форм та Порядку розрахунку податкових зобов’язань нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.03.2011 за № 399/19137) тощо.

      Також у вказаний період було чинним Положення про Державну податкову адміністрацію України, затверджене Указом Президента України від 13.07.2000 № 886/2000 (втратило чинність 12.05.2011).

      Відповідно до пункту 1 Положення про Державну податкову службу України (діяла у період з 27.05.2011 по 24.12.2012), затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 № 584/2011 (далі – Положення про ДПС України), Державна податкова служба України (далі – ДПС) є центральним органом виконавчої влади, який входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері.

      Одними з основних завдань ДПС України є внесення пропозицій щодо формування державної податкової політики і державної політики у сфері контролю за виробництвом­ та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів; реалізація державної податкової політики та політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів (підпункти 1, 2 пункту 3 Положення про ДПС України).

      ДПС України відповідно до покладених на неї завдань розробляє та вносить Міністрові проекти нормативно-правових актів Міністерства фінансів України, що належать до сфери діяльності ДПС України (підпункт 5 пункту 4 Положення про ДПС України).

      Тобто українське законодавство передбачає поряд з головним органом інші центральні органи виконавчої влади, які створюють умови для формування політики, беруть участь у формуванні політики у певній сфері, наприклад, вносять пропозиції щодо формування державної податкової/митної політики, видають разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади спільні нормативно-правові акти, розробляють проекти законів України, інші нормативно-правові акти з питань, віднесених до компетенції органу, тощо.

      Закон визначив перелік (рівень) державних органів, обіймання посад у яких є критерієм здійснення очищення влади. До вказаного переліку належать міністерства. У той же час при визначенні рівня державних органів, що забезпечували формування та реалізовували державну податкову/митну політику, законодавець визначив центральний орган виконавчої влади, не обмежившись лише міністерством. Таким чином, дія Закону, який є спеціальним, розповсюджується на всі органи державної влади, в тому числі податкові та митні органи, які у відповідний період неодноразово реорганізовувались та були наділені повноваженнями у сфері забезпечення формування та реалізації державної податкової/митної політики (Державна митна служба України, Державна податкова адміністрація України, Державна податкова служба України, Міністерство доходів і зборів України).

      З огляду на те, що Закон, який є спеціальним, прийнято для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, його дія розповсюджується без обмежень на всіх осіб, які обіймають посади (перебувають на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (крім виборних посад), на підставі критеріїв, визначених у статті 3 Закону.

    8. Щодо застосування норм Закону України «Про очищення влади» до керівників казенних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг

    1. Згідно з частиною першою статті 1 Закону очищення влади (люстрація) – це встановлена Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.У статті 2 Закону наведено вичерпний перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) відповідно до критеріїв, визначених у статті 3 Закону.

      Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг.

      Відповідно до статті 1 Закону України «Про адміністративні послуги» суб’єкт надання адміністративної послуги – орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

      Частиною першою статті 17 Закону України «Про адміністративні послуги» встановлено, що надання адміністративних послуг в електронній формі та доступ суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет забезпечуються через Єдиний державний портал адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.

      Окремо зазначаємо, що відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України підприємство – самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

      Статтею 63 Господарського кодексу України визначено види підприємств, а саме –  залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

      приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

      підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

      комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

      державне підприємство, що діє на основі державної власності;

      підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);

      спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами – суб’єктами співробітництва.

      Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні (частина третя статті 63 Господарського кодексу України).

      Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (частина четверта статті 63 Господарського кодексу України).

      Відповідно до частини першої статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

      Частиною восьмої цієї ж статті Господарського кодексу України визначено, що державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

      Згідно зі статтею 76 Господарського кодексу України Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких:

      законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам;

      основним (понад п’ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава;

      за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів;

      переважаючим (понад п’ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним;

      приватизацію майнових комплексів державних підприємств заборонено законом.

      Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства (частина друга статті 76 Господарського кодексу України).

      Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління (частина третя статті 76 Господарського кодексу України).

      Казенне підприємство є юридичною особою, має відповідні рахунки в установах державного банку, печатку із своїм найменуванням (частина четверта статті 76 Господарського кодексу України).

      Орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством господарської діяльності, визначає види продукції (робіт, послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений дозвіл(частина п’ята статті 76 Господарського кодексу України).

      Таким чином, державне казенне підприємство є державним унітарним підприємством з певними особливостями створення та діяльності, визначеними Господарським кодексом України та законами України.

      Враховуючи вищенаведене, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються в тому числі щодо керівників державних казенних підприємств, що належать до сфери управління суб’єкта надання адміністративних послуг.

    9. Щодо технічних спеціальностей в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, зазначених у пункті 3 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади»

    1. Частиною першою статті 5 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) та пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228 (далі – Положення), визначено єдиний орган, який уповноважено на забезпечення проведення перевірки, передбаченої цим Законом, а саме Міністерство юстиції України.Підпунктом 531 пункту 4 Положення визначено, що Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань забезпечує відповідно до Закону України «Про очищення влади»: проведення перевірки, передбаченої зазначеним Законом; формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», надання інформації із зазначеного Реєстру та оприлюднення на власному веб-сайті відомостей з нього.

      Відповідно до підпункту 32 пункту 4 зазначеного Положення Мін’юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз’яснення з питань, пов’язаних з діяльністю Мін’юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються.

      16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади», метою якого є визначення правових та організаційних засад проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

      У статті 2 Закону наведено вичерпний перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) відповідно до критеріїв, визначених у статті 3 Закону.

      Так, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).

      Зазначений виняток стосується осіб, які згідно зі своїми посадовими інструкціями або іншим документом, яким визначено коло (характер) обов’язків співробітника, забезпечували організацію діяльності відповідного органу державної безпеки або структурного підрозділу КДБ, а не виконували завдання безпосередньо пов’язані із функціями відповідного КДБ.

    10. Щодо осіб, які були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище в розумінні пункту 1 частини четвертої статті 3 Закону України «Про очищення влади

    1. У статті 2 Закону України «Про очищення влади» (далі – Закон) наведено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) відповідно до критеріїв, визначених у статті 3 Закону.Зокрема, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 3 Закону заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовуються до осіб,  які були обрані і працювали на керівних посадах Комуністичної партії Радянського союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря районного комітету і вище.

      В структуру і штати партійних органів республіки відповідно до рішень ХХVIII з’їзду КПРС та ХХVIII з’їзду Компартії України, виходячи з положень Протоколу № 2 засідання Політбюро Центрального Комітету Компартії України від 14 серпня 1990 року, входили: первинні партійні організації, районні, міські, обласні комітети партії, Центральний комітет Комуністичної партії України.

      Виходячи з вищенаведеного, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовуються до осіб,  які були обрані і працювали на керівних посадах вищезазначених партійних органів, окрім первинних партійних організацій Комуністичної партії Радянського союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР.

      Частиною четвертою статті 5 Закону визначено, що організація проведення перевірки осіб щодо застосування до них заборон, встановлених частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка.

    11. Щодо звільнення військовослужбовців у зв’язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади» в особливий період

    1. 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» (далі – Закон), метою якого є визначення правових та організаційних засад проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.У статті 2 Закону наведено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) відповідно до критеріїв, визначених у статті 3 Закону.

      Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 2 Закону заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації.

      Відповідно до частини третьої статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

      Відносини щодо проходження військовослужбовцями військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу». Так, статтею 26 зазначеного Закону встановлено підстави та право на звільнення з військової служби в мирний час, в особливий період, під час воєнного стану.

      Так, з огляду на положення статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» серед підстав звільнення з військової служби в особливий період не визначено підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

      Після набрання чинності Законом України «Про очищення влади» 15 січня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деякий законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та з питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду». Цей Закон було прийнято, зокрема, з метою уточнення підстав для звільнення військовослужбовців з військової служби в особливий період.

      Так, зазначеним Законом додано до підстав звільнення, передбачених частинами шостою та сьомою, підставу – у зв’язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Проте до частини восьмої статті 26 Закону України «Про очищення влади», яка врегульовує питання звільнення з військової служби під час особливого періоду, такі зміни не вносились.

      Таким чином, з аналізу вищезазначених норм, вбачається, що в особливий період військовослужбовці звільняються в порядку та з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», який не передбачає звільнення військовослужбовців в особливий період з підстави застосовування заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

      Водночас, звертаємо увагу, що перевірка, передбачена Законом, здійснюється щодо військовослужбовців, та, в разі встановлення факту, що до військовослужбовця мають бути застосовані заборони, передбачені частинами третьою та четвертою статті 1 Закону, щодо такої особи складаються документи передбачені законодавством про очищення влади, та така особа підлягає негайному звільненню після закінчення особливого періоду.

      Також, такі особи не можуть бути переведені та/або призначені на інші посади, передбачені частиною першою статті 2 Закону, в тому числі виконуючими обов’язки.

    12. Алгоритм надання відповідей Службою безпеки України про відсутність інформації щодо застосування заборон в електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису уповноваженою особою

    1. Служба безпеки України (далі – СБУ) як орган перевірки надає передбачені пунктом 29 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 563, відповіді про наявність або відсутність інформації щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону.Відповіді на запити стосовно осіб, які надали недостовірні відомості, надаються Службою безпеки України в паперовому вигляді за власноручним підписом уповноваженої посадової особи СБУ.

      Відповіді про відсутність інформації щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону, надаватимуться Службою безпеки України в електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису посадовою особою СБУ.

      Відповіді надходитимуть у вигляді електронного файлу з розширенням «*.p7s» і будуть надсилатися з електронної поштової скриньки lustration@ssu.gov.ua на електронні адреси запитувачів. Якщо електронна адреса в запиті буде відсутня, то відповідь на нього СБУ надсилатиме на електронну адресу державного органу, органу самоврядування, установи, організації України вищого рівня.

      Правові підстави для надання електронної відповіді з накладанням електронного цифрового підпису посадовою особою СБУ містяться в:

      Законі України «Про електронний цифровий підпис»;

      Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг»;

      Порядку застосування електронного цифрового підпису органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної форми власності, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1452;

      Порядку роботи з електронними документами через систему електронної взаємодії органів виконавчої влади з використанням електронного цифрового підпису, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 01.11.2012 № 1600/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05.11.2012 за № 1854/22166;

      Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 11.11.2014 № 1886/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 11.11.2014 за № 1421/26198 (далі – Порядок-1886/5).

      Отримавши електронне повідомлення про надходження відповіді СБУ, передбаченої законодавством про очищення влади, особа:

      1) перевіряє достовірність (переконується у цілісності даних) накладеного електронного цифрового підпису шляхом:

      використання інтернет-ресурсу Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Акредитованого центру сертифікації ключів органів юстиції України за посиланням:

      https://ca.informjust.ua/verify (розділ «Перевірити ЕЦП»);

      або

      використання програмного забезпечення, яке можна завантажити з інтернет-ресурсу Державного підприємства «Національні інформаційні системи» Акредитованого центру сертифікації ключів органів юстиції України за посиланнями:

      https://ca.informjust.ua/download/Soft/EUInstall_for_CA_Informjust.exe;

      https://ca.informjust.ua/download/docs/EU13OManual_NAIS.pdf (інструкція «Настанова оператора»).

      2) створює паперовий примірник електронного документа шляхом його виготовлення (друкування) на папері разом з усіма обов’язковими для даного виду документа реквізитами з дотриманням встановленого законодавством порядку їх розміщення, а також з іншими наявними необов’язковими реквізитами.

      У центрі нижнього поля лицьового боку бланка з реквізитами (за наявності) та на першому аркуші кожного роздрукованого електронного документа, що складають вхідний електронний документ, проставляє відмітку «Згідно з оригіналом». Засвідчується особистим підписом працівника служби діловодства, який підготував цей документ з паперовим носієм інформації (п. 6 розділу IV Порядку-1886/5)».