Муніципальна поліція

Термін

Муніципальна поліція – правоохоронні органи, які знаходяться під контролем місцевих органів влади, включаючи муніципальну владу там, де найменше адміністративно-територіальний поділ. Муніципальна поліція отримує заробітну плату з міського бюджету і, як правило, у неї менше прав, ніж у звичайної поліції. Повноваження та обладнання муніципальних поліцейських часто дуже обмежені.

У теорії поліцеїстики не втрачає актуальності питання щодо співвідношення понять “муніципальна поліція” та “місцева поліція”. У сучасній поліцеїстиці існує переконання щодо можливості ототожнення муніципальної та місцевої поліції (міліції), які за функціональним призначенням належать до поліції (міліції) громадської безпеки. У цьому контексті заслуговує на увагу позиція Ю.П. Соловея, який наголошує на доцільності кваліфікації муніципальної поліції (міліції) як різновиду місцевої поліції (міліції), що унеможливлює їх діяльність замість органів національної поліції (міліції), а передбачає співіснування та взаємодію з ними за умови чіткого розмежування компетенції [10, с. 168]. Водночас слід визнати, що поняття “місцева поліція” є набагато ширшим у порівнянні з категорією “муніципальна поліція”, оскільки воно вживається для визначення усієї сукупності органів, підрозділів та окремих працівники, які виконують свої функції на місцях. Вони не обов’язково мають підпорядковуватися органам місцевого самоврядування і фінансуватися виключно за кошти місцевих бюджетів. Підрозділи муніципальної поліції натомість створюються територіальними громадами та підпорядковуються виключно органам місцевого самоврядування. На рівні окремого населеного пункту (територіальної громади) вони локально реалізують специфічну соціальну місію з виконання сформульованого у рішеннях органів місцевого самоврядування “соціального замовлення” на охорону громадського порядку.

Історія

В будь-якому політично організованому суспільстві об’єктивно виникає потреба в особливому апараті, який би шляхом примусу здійснював боротьбу з правопорушеннями. Такий апарат існував і існує сьогодні в усіх країнах.

В античному світі обов’язки щодо забезпечення правопорядку покладалися спочатку на військо, але згодом, по мірі розвитку цивілізації для виконання цих обов’язків поступово формуються спеціальні інститути публічної влади, які з 20-х років XVIII сторіччя починають позначатися терміном “поліція”. З історії відомо, що поліцейські формування вже були відомі в Єгипті часів Нового царства (ХVІ – ХІІ ст. до Р.Х.). Там на них покладалися функції щодо охорони каналів та кордонів держави, нагляду за рабами тощо. Добре був відомий цей інститут античним державам-містам Стародавньої Греції та Стародавньому Риму. Наприклад в Римі ще в I ст. до Р.Х. імператором Октавіаном Августом було створення спеціальне формування “вігілів”, яке цілодобово охороняло громадський порядок, державне та приватне майно в межах міста Рима. Цікаво, що керівництво вігілами здійснював голова міської адміністрації – префект, який в свою чергу, наділявся широкою компетенцією щодо розгляду цивільних та кримінальних справ.

Характерною особливістю поліцейських формувань в античному світі було те, що вони виступали представниками центральної влади, виконували наглядово-репресивні функції та мали загальнодержавний статус.

В епоху середньовіччя організація та функціонування поліції здійснюється на інших засадах – поліцейські формування втрачають загальнодержавний статус, вони утворюються незалежно від центральної влади практично в кожній сеньйорії або комуні. Лише в XV – XVII сторіччях в країна Європи (за винятком Англії) спостерігається процес централізації керівництва поліцією, який був обґрунтований теорією “поліцейської держави”, що фактично виправдовувала право загальнодержавної поліції на застосування незаконних методів діяльності.

Зовсім інший процес спостерігається в Англії. Там доктрина “поліцейської держави” не отримала поширення, а керівництво поліцейськими формуваннями у зв’язку із зміцненням місцевого самоврядування, навпаки, децентралізується та вже з XIVсторіччя зосереджується в руках мирових суддів. Підвалини сучасної поліцейської системи Великобританії були закладені ще у 1829 р., коли був прийнятий закон про створення Столичної лондонської поліції – перше професійне поліцейське формування Англії. Через деякий час законом про поліцейські корпорації і законами про поліції міських поселень була утворена поліція міських поселень, а законами про поліції графств і міських поселень у 1856 р. – поліція графств. Також Закон 1889 р., відповідно до якого самостійна міська поліція зберігалась тільки у містах з населенням не менш ніж 10 тис. мешканців. Що ж до створення міської поліції, то таку можливість мали(згідно з Законом 1882 р.) лише міста з населенням не нижче 20 тис. мешканців. Але й стосовно міст, які вже мали або могли мати власну поліцію, збереження поліції або її створення було їх правом, а не обов’язком. За угодою між містами та графствами створювалась загальна поліція, яка підпорядковувалась поліцейському управлінню графства. Органами міського самоврядування, в чиїх руках знаходилось керування справами поліції, були міська рада і обрана нею поліцейська комісія (або комісія поліцейського управління). Саме поліцейська комісія призначала і звільняла начальника міської поліції, всіх поліцейських чинів, здійснювала загальне керівництво поліцією, не втручаючись однак у справи оперативного управління, що було привілею керівника поліції.

Таким чином можна зробити висновок, що становлення поліції в країнах Європи відбувалося в умовах боротьби централістських та децентралістських тенденцій. Ці тенденції на рубежі ХІХ – ХХ сторіч визначили різні організаційно-правові принципи функціонування поліцейських формувань та різні підходи до визначення змісту поліцейської діяльності – британський та континентальний.

Для Великої Британії характерним стає те, що, по-перше, керівництво поліцією здійснюється місцевими виборними органами влади, по-друге, до її обов’язків відносять три основних функції – підтримання порядку, розкриття злочинів, регулювання вуличного руху – ці функції взаємопов’язані і становлять більш загальну функцію охорони громадської безпеки.

В країнах континентальної Європи керівництво поліцією централізується (в окремих країнах поряд із загальнодержавною зберігаються муніципальна поліція, але вона діє лише в містах та виконує обмежені завдання), а її функції значно розширюються. Зокрема, на поліцію покладаються також і завдання щодо запобігання правопорушень різних сферах суспільної діяльності (відповідно, виникає пожежна, ветеринарна, мисливська, будівельна поліція тощо).

Муніципальна поліція в Україні

В Україні функції муніципальної поліції виконує муніципальна варта.

Муніципальна варта — це орган в системі місцевого самоврядування, що створюється у порядку, визначеному цим Законом, з метою забезпечення на території, що перебуває під юрисдикцією відповідної ради, охорони громадського порядку, законності, прав, свобод і законних інтересів громадян та утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Основними завданнями муніципальної варти є:

  1. забезпечення охорони громадського порядку на території юрисдикції відповідної місцевої ради, у взаємодії з органами внутрішніх справ;
  2. профілактика правопорушень;
  3. інформування органів та підрозділів внутрішніх справ про вчинені або ті, що готуються, злочини, місця концентрації злочинних угруповань;
  4. виконання окремих адміністративних стягнень;
  5. охорона майна, що перебуває у комунальній власності;

надання окремих видів правової та соціальної допомоги громадянам, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють свою діяльність на території відповідної міської ради та місцевої ради об’єднаної територіальної громади;

  1. сприяння органам внутрішніх справ України, іншим правоохоронним органам, державним органам, які забезпечують недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, в реалізації ними своїх повноважень.
  2. сприяння виконанню рішень відповідних рад, що утворили муніципальну варту, прийнятих у межах їх повноважень з питань:
  • контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, інших природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення;
  • благоустрою території, контролю за дотриманням правил санітарії, чистотою вулиць, парків, скверів та прибудинкових територій;
  • охорони державних символів, символів територіальної громади та пам’яток культури міста;
  • паркування автотранспорту;
  • охорони пам’яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників;
  • організації торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування;
  • врятування життя людей, захисту їх здоров’я, збереження матеріальних цінностей у разі стихійного лиха, екологічних катастроф, епідемій, епізоотій, пожеж, інших надзвичайних ситуацій;
  • забезпечення громадського порядку при проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій;
  • взяття участі у межах своїх повноважень у забезпеченні військового та надзвичайного стану.

В різних країнах світу

Муніципальні поліцейські формування функціонують в багатьох країнах світу. Їх структура, організація і обсяг компетенції відрізняються великою розмаїтістю та залежать від специфіки державного управління, адміністративно-територіального устрою, політико-правових традицій та компетенції поліцейської діяльності.

Так, наприклад, у другій половині XIX – на початку XX ст. майже у всіх столицях та найбільш великих комерційних центрах поліція знаходилась під безпосереднім контролем держави, а не міста. В Берлині, Відні, Римі, Будапешті, Мадриді начальники поліції призначалися короною і були відповідальним перед міністром внутрішніх справ. У Парижі голова поліції призначався президентом республіки, у Копенгагені, Стокгольмі – королями Данії та Швеції й таке інше. В той же час у провінційних містах Англії і Шотландії, а також в менш великих містах Європи (Берн, Цюріх, Штутгарт та інших) поліція була підпорядкована органам місцевого самоврядування. На той час найбільш великим містом Європи, поліція якого знаходилась під муніципальним контролем, був Глазго з населенням у 785000 мешканців.

За сучасних умов найбільший вплив на управління поліцейськими органами мають установлена в країні ступінь централізації та децентралізації органів управління. Пошлемося на досвід поліції США, яка характеризується наявністю доволі широкої децентралізації. Ґрунтуючись на повноваженнях, що закріплені за штатами та їх органами управління, поліцейські агенції кожного штату автономні одна від одної і від федеральних правоохоронних органів. Також автономні (у межах традиційної автономії місцевих органів влади) поліцейські формування місцевих органів управління, що становлять основу поліцейської системи США.

Низовий рівень загальної структури правоохоронних органів США –муніципальні правоохоронні органи. Це найбільш чисельний загін правоохоронних органів, в яких сконцентрована більшість офіцерів поліції (за існуючими даними, співробітники муніципальних та шерифських департаментів становлять 80 % персоналу поліції: відповідно 58,6 % і 22,4 %; по 10 % припадає на – поліцію штатів та федеральні органи).

Майже половина поліцейських департаментів муніципалітетів обслуговують міста з населенням близько 100 тис. чоловік. У той же час є і поліцейські структури, які здійснюють свою діяльність у містах з населенням від 400 тис. до декількох мільйонів мешканців. Всього нараховують 25 великих міст, поліцейські департаменти яких складають лише 0,2 % від всіх правоохоронних агентств США, але в яких в той же час працює більше 15 % всіх офіцерів поліції.

Прикладом останніх є поліцейський департамент Нью-Йорку, який є найбільшим підрозділом муніципальної поліції у США та другим у світі (після поліції Токіо). Заснований ще у 1845 р., він за сучасних умов обслуговує місто з населенням більше 7 млн. мешканців, загальна чисельність його персоналу становить більше 40 тис. працівників (37 тис. – поліцейські у формі, у т.ч. майже 6 тис. жінок-поліцейських, і більше 7 тис. – службовці поліції). Муніципальна поліція діє на території своїх міст, у межах повноважень, визначених мером або міською радою. В той же час фактично й неформально у цій країні склалася система, яка забезпечує підпорядкування територіальних формувань федеральному уряду. Сьогоднішній стан розвитку правоохоронних органів характеризує посилення тенденції до централізації влади.

Подібна тенденція характеризує і розвиток системи охорони громадського порядку Великобританії. Підвалини сучасної поліцейської системи цієї країни були закладені ще у 1829 р., коли був прийнятий закон про створення Столичної лондонської поліції – перше професійне поліцейське формування Англії. Через деякий час законом про поліцейські корпорації і законами про поліції міських поселень була утворена поліція міських поселень, а законами про поліції графств і міських поселень у 1856 р. – поліція графств. Відзначимо також Закон 1889 р., відповідно до якого самостійна міська поліція зберігалась тільки у містах з населенням не менш ніж 10 тис. мешканців. Що ж до створення міської поліції, то таку можливість мали (згідно з Законом 1882 р.) лише міста з населенням не нижче 20 тис. мешканців [5, с. 271]. Але й стосовно міст, які вже мали або могли мати власну поліцію, збереження поліції або її створення було їх правом, а не обов’язком. За угодою між містами та графствами створювалась загальна поліція, яка підпорядковувалась поліцейському управлінню графства.

Органами міського самоврядування, в чиїх руках знаходилось керування справами поліції, були міська рада і обрана нею поліцейська комісія (або комісія поліцейського управління). Саме поліцейська комісія призначала і звільняла начальника міської поліції, всіх поліцейських чинів, здійснювала загальне керівництво поліцією, не втручаючись однак у справи оперативного управління, що було привілею керівника поліції.

Наведена організація міської поліції поширювалась на всю територію Англії, за виключенням Лондону, поліцейське обслуговування якого здійснювала ( і продовжують здійснювати за нашого часу) поліція Сіті та столична поліція (Metropolitan Police District).

В Сіті, як і в інших місцевостях Англії, поліція була муніципальною і повністю утримувалась за рахунок міських коштів. У той же час за своєю організацією вона більшою мірою наближувалась до поліції графств, ніж поліції міст. Загальне керівництво поліцією Сіті здійснювала поліцейська комісія. Начальник поліції призначався радою міста (Common Council) і затверджувався міністром внутрішніх справ. Право його звільнення належало короні, а також суду (Court of Aldermen). Інші чини поліції призначались її начальником. Зазначимо, що за нашого часу поліція Лондонського Сіті є найменшим поліцейським формуванням Сполученого Королівства, яке налічує у своїх лавах близько 900 співробітників і несе повну відповідальність за збереження правопорядку у діловому центрі Лондона – Сіті (на одній квадратній милі в межах колишньої міської стіни). Вона є самостійною і незалежною від Столичної Лондонської поліції. Що ж до останньої, то вона була і є державною поліцією.

Підсумовуючи, зазначимо, що якщо до XX ст. визначальною ознакою поліцейської системи Великобританії була децентралізація управління цією системою, що забезпечувало значну самостійність поліцейських органів регіонів відносно центральної влади, то з початку ХХ століття спостерігається посилення впливу на поліцію органів центральної влади. Особливо цей процес посилився після першої світової війни коли послідовно були прийняті закони про поліцію – 1919 р., 1927 р., 1943 р., 1946 р., 1964 р., які суттєво вплинули на організаційне та правове оформлення загальнонаціональної системи. Відзначимо також значення Закону “Про Поліцію та Магістратські суди” (1994 р.) та Закону про поліцію 1996 р., які значно розширили повноваження міністра внутрішніх справ щодо управління поліцією. Цьому процесу сприяло і створення центральних поліцейських служб.

За сучасних умов діяльність з управління поліцією Великобританії базується на трибічних відносинах між урядом, місцевими поліцейськими управліннями та головними офіцерами поліції (керівниками поліцейських формувань). На місцевому рівні контроль здійснюють місцеві поліцейські управління. В той же час міністр внутрішніх справ має широкий діапазон повноважень, які дозволяють йому здійснювати контроль над місцевими поліцейськими силами та впливати на формування політики поліції по всій країні. Зокрема, він щорічно визначає загальнонаціональні пріоритети для поліції і контролює їх дотримання поліцейськими силами всієї країни.

© https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%BD%D1%96%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%96%D1%86%D1%96%D1%8F