Історія

This slideshow requires JavaScript.

Розточчям захоплювався та описував його І. Крип’якевич, П.Пастернак досліджував давньоруські городища, зокрема Страдецьку гору, В. Кубійович у 30-ті роки склав карту населених пунктів Яворівщини, завдяки чому ми маємо уявлення про розташування розточанських сіл до створення полігону, а отець Іван Гавришкевич детально описав природу цього краю, побут, зайнятість і промисли місцевих мешканців. У другій половині ХІХ ст отець Гавришкевич здійснив краєзнавчу мандрівку по Розточчю, маршрут якої пролягав зі Львова через Рясне, Домажир, Страдч, Янів, Шкло, Верешицю, Козій Хребет, Городище, Красний Верх, Столовий Камінь, Крехів, Глинські, Жовкву, Завадів, Бірки, Брюховичі та Голоско до Львова. В нарисі про мандрівку Розточчям отець Іван Гавришкевич так описує наш край «А я Вас заведу в недалеку сторону, де тут ось під самим Львовом царствує в первісній чистоті непорочна природа, де гори, долини, камінь, вода, ліс, зілля, а подекуди й людська рука зложилися на те, щоби розвеселити око Ваше пречудовим видом».

Першим хто заговорив про необхідність заповідання розточанських лісів був професор лісового факультету Львівської політехніки Андрій П’ясецький. У 1938 р. ініціативу лісників-природолюбів підтримав митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Саме він посприяв тому, що невдовзі за кошти греко-католицької митрополії було залучено 4 тис. гектарів природних лісів в околицях с. Лозино та смт. Івано-Франкового. На їх базі було засновано Янівське дослідне надлісництво та науково-дослідну станцію. У часи гітлерівської окупації, коли над лісами Розточчя нависла небезпека нищення, професор Андрій П’ясецький науково обгрунтовано довів, що рубати заповідні ліси не можна, що «обезліснення Головного Європейського Вододілу призведе до катастрофи». Адже тут на Розточчі в межах Головного європейського вододліу беруть початок безліч струмків і річок, які розтікаються у протилежних напрямках. Одні несуть свої води до Балтійського моря, а інші – до Чорного. На цих теренах наприкінці ХХ століття засновано 2 природоохоронні об’єкти вищого рангу заповідності – це природний заповідник «Розточчя» та Яворівський національний природний парк.

Заснування містечка Янів у 1611 році серед мальовничої природи Розточчя на перетині двох потужних торгових шляхів обумовило його спеціалізацію і призначення. Адже таке вигідне географічне положення відкривало перед місцевими мешканцями можливості розвивати рекреаційну діяльність, обслуговуючи купців та подорожуючих.

Волею долі Янову судилося пройти епохи правління Речі Посполитої, козацьких походів 1648, 1654 рр., російсько-французької війни 1812 р., першої і другої світових воєн, періоду становлення радянської влади.

В періоді чотирьох століть свого існування Янів руйнувався і відновлювався.

Найвиразнішим місцем природи Янова була Королева гора. З розповідей знаємо, що тут бували королі польської держави, зокрема Ян Собєський  (1629 -1696) від чого й пішла її назва Королевка. До Янівського ставу з’їжджалися пані та пани, на гостей чекали готелі і ресторани.

Прокладена у 1895 році залізниця Львів-Клепарів – Янів дала новий поштовх розвитку відпочинкового центру у Янові. Влітку тут відпочивали львів’яни і місцеві жителі, збирали суниці. Ще в австрійський період, починаючи з 1910 року, почали проводити фестини (фестивалі, забави). В кінці1960 –их років на цій місцевості знімали кінофільми „Без права на помилку” (1968),   „Майор Вихор” (1974), окремі сцени до кінофільму „Данило Галицький” (початок 1990 – их р.). Тепер пісчаний барвистий обрив заріс молодою сосною.

З виникненням молодіжних організацій «Пласт», «Сокіл» та «Січових стрільців» у Львові, львівський провід організовував збори у Янові. Протягом трьох днів у Янові перебували пластуни та соколята, які на Жонцевій горі відбували вишколи. Географічні особливості гори та природні перешкоди використовувалися для навчання з орієнтування на місцевості, долання перешкод, організації кросу, готування їжі тощо.

Біля підніжжя Королеви гори проводились змагання з вилову в’юнів та раків руками з р. Верещиця. Після змагання був ще й конкурс на краще приготування вилову.

З приходом радянської влади відпочинковий центр у Янові почав занепадати у зв’язку із тим, що Янівський став перетворили на господарство з розведення риби. Через надмірне внесення добрив, лікарств, підгодівлю риби вода набула неприємного запаху і вигляду. Це яскравий приклад того, як чужинці нахабно втручаються у життя місцевих мешканців, влаштовують собі місце прибутку і зовсім не дбають про те, які наслідки для природи і людей буде мати така необдумана діяльність.

Відомий дослідник Ульріх фон Вердум писав у своєму щоденнику від 3 грудня 1670 р.: «Янів колись був гарним містечком, але татари дощенту його спустошили». 

 

©  yanivgames.at.ua

Містечко Янів засноване шляхтичем українського походження Яном Свошовським в 1611 році. Містечко Янів дістало свою назву від ім’я засновника і під такою назвою фіксується в усіх документах з 1670 року. В1945 році перейменоване на селище міського типу (смт) Івано – Франкове. Розташоване в красивій частині місцевості Розточчя, де в розлогій долині річка Верещиця несе свої води в Чорне море.
Населення в Янові: в 1765 році тут проживало 83 українські родини; в 1800 році в місті було 194 українських та 12 єврейских родин, що проживали в 225 будинках, в1806 році –приблизно до 500 жителів, в 1832 році налічувалось 1494 мешканців; наприкінці XIX ст. –понад 2000 мешканців, з яких більшу половину становили євреї; в1931 році в місті включно з Романівкою та Заліссям проживало 2728 людей, з них 1016 українців, 916 євреїв та 796 поляків. Станом на 25 вересня 2006 року в Івано-Франковому налічується 5954 громадян.
Найдавнішою архітектурною пам’яткою є костьол. До недавнього часу він був найвищою спорудою, що піднімалася на пагорбі високо в просторі неба. Заснували костьол подружжя Свошовських в 1614 році під патронатом Івана Хрестителя, Богородиці та архангела Михаїла. . В костьолі зберігалася ікона Богородиці, яка  мала славу чудотворної. Її нібито захопили поляки в одному козацькому таборі і подарували кзьондзові Якубові Хшестовському з Янова. Після другої світової війни костьол був не діючим. Приміщення його використовували для складських потреб військової частини, що базувалась в центрі селища.


Будівництво другої церкви в Янові розтягується приблизно в межах 1630 -1655 років.Це була будівля із круглого лісу на дубових підпорах.  Мурована церква Вознесіння Господнього побудована неподалік від костьолу в 1831році.


Влітку 1902 року розпочалася справа про виготовлення нового іконостасу для янівської церкви. Секретар суду Роман Дмуховський разом з своєю дружиною Людмилою заснували в Янові комітет для спорудження іконостасу.


Церква Святого Володимира побудована в 1991 – 1998 роках по ініціативі  о. Володимира Дадака і посвячена в дні святкування 1000-ліття прийняття християнства на Русі 9 серпня. Розташована в центрі селища, в колишньому парку

Авторами проекту іконостасу та внутрішнього оздоблення є молоді архітектори, що закінчували архітектурний відділ Львівського Політехнічного інституту Олексій Дмитрович Зварич та Василь Михайлович Гевало. Розробку проекту вони почали в 1995 році. Обидва працювали викладачами художніх предметів в ХПТУ № 14.

 

 

Найбільш пам’ятним місцем є сама назва містечка              Івано – Франкове, що перейменоване на честь великого класика української літератури, визначного громадського діяча в Галичині кінця 19 початку 20 ст Івана Яковича Франка (1856 –1916), що зроблено в 1945 році.               В 1981 році встановлений  бронзовий бюст І. Я. Франка на подвір’ї новоприбудованої середньої школи, якій присвоєно ім’я Івана Франка. Автором цієї пам’ятки є відомий львівський скульптор С. В. Дзиндра.
В 1996 році в школі відкрито музей Івана Яковича Франка, яким завідує                  Л. Л. Тиховський. Завдяки йому, при активній участі  піднесена і збережена пам’ять великого Каменяра в межах школи та селища. 27 вересня 2006 року  тут проведені урочистості з нагоди широкого відзначення 150-ти річчя від дня народження великого діяча України в різних галузях діяльності, але,  насамперед, як письменника. Адже, він був представлений для одержання Нобелівської премії за цю діяльність. Але одержати її завадила Перша світова війна.

Художнє професійно-технічнеучилище № 14
Є одним із найдавніших на Україні по підготовці майстрів художньої обробки деревини. З 1963 року по даний час знаходиться в селищі міського типу Івано-Франкове Яворівського району Львівської області.  Засноване ще при  Австро-Угорщині в м. Яворові у 1896 році. Яворівщина від давніх часів славилась майстрами деревообробки. Розмальовані скрині, іграшки, різьблені меблі і предмети побуту розвозились і продавались не тільки в Галичині, але й у Польщі, Німеччині.  З Яворівської школи художньої деревообробки вийшли такі відомі діячі мистецтва, як скульптор Іван Севера, основоположник яворівської жолобчасто-вибірної різьби Йосип Станько, майстер народної скульптурної різьби Іван Лісовський, Григорій Маковей і інші.
Заново Яворівська школа майстрів художньої різьби по дереву була відкрита в 1946 році. У 1991 році училищу надано статус художнього. Відоме на Україні та в світі завдяки показу різьбярських творів на вітчизняних та зарубіжних виставках (Канада, США, Фінляндія, Польща, Болгарія, Чехословаччина, Італія, ФРН, В’єтнам, Республіка Малі та ін.). В училищі є свій музей, де зберігаються багато творів різьби і художніх меблів.
В училищі діє 16 навчальних кабінетів, 16 навчально –виробничих майстерень, цех механічної обробки деревини, приміщення їдальні, гуртожиток, бібліотека з читальним залом, стадіон та спортивні майданчики. Обладнано комп’ютерний кабінет. Навчається 13 навчальних груп з кількістю 320 учнів. Щорічний випуск становить біля 150 учнів. Професії, по яких проводиться підготовка спеціалістів деревообробки, належать до творчих. Заняття творчістю дає не тільки професійні основи, але й розвиває та виховує особистість, що потрібні в будь –якій діяльності.
В музеї училища експонується значна кількість творів різьби по дереву в різних техніках виконання на честь Т. Г. Шевченка.

Коса – привабливе місце відпочинку жителів селища та львів’ян з середини 1960 – их років. Вона півостровом у вигляді коси сягає в плеса широкого ставу.Чи це природне утворення, чи штучно створене – описів не знайдено. Якщо штучно – то коли, при кому, ким? Про те, що там за часів Польщі була спортова станція ми знаємо з вище наведеної розмови з В. М. Великопольським. З середини 1960-х років, коли почався масовий туризм,  виїзди на відпочинок на природу,  вона стала улюбленим місцем для засмаги. Тут росли декілька дерев, кущі. Приваблювала фотографів,  живописців.
Янівська коса” – живописне полотно І. І. Івасюка, подароване автору цих записів в день шестидесятиріччя, відображає ранкову пору в усій своїй величі.

Найвиразнішим місцем природи Янова була Королева гора. Про неї я не зустрічав описів. З розповідей  знаємо, що тут буцімто бували королі польської держави, зокрема Ян Собєський  (1629 -1696) від чого й пішла її назва. Королевка (так її для зручності називають в розмовній мові) омивається річкою Верещиця зі сходу і прилягає пісчаним обривистим схилом до води ставу. Над її гарним живописним обрисом височіють віковічні сосни. Влітку тут відпочивали львів’яни і місцеві жителі, збирали суниці. Ще в австрійський період, починаючи з 1910 року, почали проводити фестини (фестивалі, забави). В цій місцині, певно , бував в свій час і Франко. В кінці1960 –их років на цій місцевості знімали кінофільми „Без права на помилку” (1968),   „Майор Вихор” (1974), окремі сцени до кінофільму „Данило Галицький” (початок 1990 – их р.). Тепер пісчаний барвистий обрив заріс молодою сосною. Королевка втратила свою привабу й екзотику.

Будинок „Добрикова дача” почали будувати в 1976 році по проекту архітектора Василя Каменщика. Здійснювалось будівництво під керуванням начальника будівельної дільниці будівельного управління № 11 тресту „Львівпромбуду” Чепака Тараса Миколайовича. Автором внутрішнього оформлення є Гречин Михайло. Він успішно закінчив профтехучилище № 14, а потім Львівський інститут декоративно – прикладного мистецтва. На той час працював художником в м. Сколе. Користувався дачею переважно перший секретар обкому компартії  В. Добрик з сім’єю, тому в селищі закріпилась така назва.

 

 

Заповідник Розточчя   створений Рішенням Кабінету Міністрів УРСР в 1984 році. Завданням заповідника є збереження та вивчення унікальних біогеоценозів, тобто збереження та вивчення рослинного і тваринного світу  в цій місцевості.  Надзвичайно красиві ландшафти, річка Верещиця з своєми поворотами та заплавами в обіймах різноманітних дерев, чорні лелеки, що годинами на одній нозі простоюють  над водами ставу, щоб спіймати рибину, справляють неповторні враження. Просто з рук тут можна погодувати козулю, екзотичних птахів… Функціонує музей природи, де відвідувачів особливо приваблюють муляжі комах, птахів та звірів, рідкісних рослин.  Заповідник є улюбленим місцем для екскурсантів віком від наймолодших до  пенсіонерів у всі пори року, а особливо влітку та восени.

 

Проводиться природоохоронна, еколого-освітня та науково-дослідницька робота колективом працівників в кількості 55 чоловік, з них 10 є науковцями, дві особи мають науковий ступінь кандидата наук –Данчук О. Т. та Стрямець Г. В. Залучаються до спільної праці науковці Українського державного лісотехнічного університету. Поруч із заповідником Розточчя в лісі знаходиться навчально- оздоровчий комплекс будівель  Українського державного  лісотехнічного університету. Оригінальна архітектурна забудова приваблює своєю неповторною красою, чистим лісовим повітрям, постійним співом лісових птахів…
Національний природний парк „Яворівський” створений Указом Президента України від 4 липня 1998 року з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових та унікальних лісостепових ландшафтів та інших природних ресурсів.
До пам’яток, що пов’язані з історичними подіями, можна віднести кладовище військового поховання австрійських вояків часів першої світової війни, що знаходиться недалеко за мостом при виїзді з селища в напрямку до Львова. В часи першої світової війни  зосередився по лінії Розточчя фронт між австро – угорськими та російськими військами і „біля Янова в долині Верещиці протягом кількох днів відбувалися жорстокі рукопашні бої. Долина згодом отримала назву „долини смерті”, бо вся була засіяна тілами вояків з проколотими грудьми, розтрощеними черепами” (В. Лаба, с19). В час цієї війни в місті вціліло  небагато будинків. Пам’ятник у вигляді Стелли збудований на кладовищі в 1990 році загиблим (19 чи 33) січовим стрільцям з Янова в 1917 -1919 рр. та воїнам УПА.

 

Невеличке містечко з давньою і сучасною історією має ще багато й інших цікавих приваб і не відкритих історій. Красиве місце займає на Заліссі обсерваторія магнітна Львівського національного університету ім.. І. Я. Франка. Славився своїми художніми меблями меблевий комбінат, який у 80-і роки XX ст. виріс у потужне підприємство на Львівщині. Є базовим підприємством для проходження практики учнів ХПТУ. № 14.

ДАВНІ ГЕРБИ МІСТЕЧКА ЯНОВА

 

 

 

З 1612 року Янівський магістрат почав вико­ристовувати печатку з гербом міста – грифоном, в основу якого ліг герб власника містечка {Сво­шовський належав до герба ‹‹Гриф» – у червоному полі срібний грифон. Цей герб та печатка фун­кціонували до початку XIX сто­ліття.
Як подано у праці В. О. Панченка «Гербівник міст України» (Київ – Нью-Йорк, 1996),  для міста було затверджено  герб із зображенням найбільш шанованого на терені всієї України святого – Архангела Михаїла.
1784 року австрійський уряд надав Янову статус казенного торгового містечка у Львівській окрузі.
Пізніше для містечка було підтверджено і його давній герб (уперше цю відновлену відзнаку було опубліковано 1862 року в галицькому часописі «Dzіеnnік Litеrаскі»).
Урядовий опис герба був таким: «Архангел Михаїл на срібному тлі, що тримає у лівиці круглого щита з золотим хрестом на червоному тлі, а у правиці пальмову гілку та спущений додолу ланцюг, на якому тримає диявола, оберненого обличчям догори”. Герб Янова є свідченням того, що поширений в українській геральдиці сюжет із зображенням Архангела Михаїла не був чужим і галиць­ким землям і мав справді загальнонаціональне значення.

Короткі дані про засновника: у 1601 р. на вишенському шляхетському сеймику Свошовський був обраний послом на варшавський сейм. 1607 р. призначений королівським комісаром в справі заспокоєння військового заколоту. 1612 р. призначений львівським підкоморієм після смерті Станіслава Каменецького.
1613 .р– маршалок посольської палати.
З інших джерел є дані, що він спочатку був православним, але згодом перейшов у римо-католицьку віру задля кар’єри. Був добрим юристом, коректував польське законодавство. На прохання короля Зигмунда III написав книгу «Скорочений хід юридичного процесу». Ще в 1604 році в костьолі львівських домініканів встановлено йому надгробний пам’ятник у вигляді лежачого лицаря з короткою борідкою та з мечем при боці. На початку 1615 року помер у Львові.
Його друга дружина Ельжбєта померла біля 1646 року.
1611, 15 листопада – містечку надане магдебурське право. Ці права були такими, які мало розвинуте місто Жовква. Мешканці підпорядковувались війтові. Вибори до міського уряду відбувались щорічно у першу п’ятницю після Різдва. Міський магістрат складався з 4 радних, 7 лавників (суддів), та 12 мужів. Кожний з 4 радних керував протягом трьох місяців і називався в цей період бурмістром. Лавники та радні судили громадянські справи, а кримінальні справи розглядав війт. Дозволялось проводити крім щотижневих торгів по вівторках й суботах ярмарки на Вознесіння Господнє та на св. Михайла.
1615р. – перехід міста в підпорядкування Олександра Стадніцького. Утиски міщан, нехтування правом.
1621 р.- татари знищили 6 хат з 15.
1626 р. – татари знищили за містом 6 хат з 14, а в самому місті залишилась одна.
1634 р., 16 жовтня –підтвердження привілеїв міщан Янова королем Владиславом IV, що перебував у Львові.
1639 р. –чутки про орду, втеча з міста, але орда з Ясниськ завернула назад.
1648 р.,  осінь – Янів спалений козаками (а може татарами).
1650р., 3 березня –новим господарем Янівської держави став Зигмунд Фредро.   Розливи рік знищили врожаї.
1651 р. – епідемія, сувора зима.
1653 р. –грабунки мешканців польським військом.
1655 р. – козацьке та російське військо проходило з під Яворова через Янів до Львова, де протягом кількох тижнів намагалося його здобути.
1656 р. – в місті залишилося 12 сімей. Неврожаї та епідемії.
1663 р.,  вересень – Янівське староство отримав від короля Ян Бєгановський.   Село Залісся в цей рік повністю опустіло.
1672 р., 28 вересня – король М. Вишневецький їхав з Варшави до Львова. Зупинявся в Янові, де об’ївся огірками і, по прибутті до Львова, помер.Тут стояло ополчення брата короля Дмитра Вишневецького, що готувалося супроти турків.
1675 р., травень – в Янів прибув новий король Ян Собєський. Він очікував результатів переговорів з кримським ханом. Є його запис в кінці липня: «В Янові вже жодної живої душі немає.Всі повтікали, лиш пусті хати стоять».
1676 р. – неврожай, голод і моровиця в Янові.
1678 р. – війтом  Янова є Яків Бляда.
1681-92 рр. – свій перший лікар в місті Себастян Островський, що було рідкістю в той час.
1687 р., весна – Ян III дозволив передати коронному гетьманові Янові Яблоновському всю Янівську державу синові Станіславові. Відбудова міста. Розвиток шевства,збудована ратуша на ринку Вольниця, біля неї 12 шевських яток. Надання привілеїв.
Ян III  полював у місцевих лісах, оселяв тут полонених турків і татар.
1704 р., перші дні вересня – через місто йшли шведи і чинили грабежі та гвалти.
1732 р. – сейм звільнив місто від податку з алкогольних напоїв у звязку з великою пожежею.
1734 – 35 рр. – по околиці бродили загони москалів, якими командував генерал Штокман. Москалі перебували на українських землях під приводом придушення гайдамацького руху.
1753 р. – місто погоріло.
1762 р. – гетьман Клеменс Браніцький відступив свої права на Янівське староство Андрієві Мокроновському. Мокроновський був генерал-лейтенантом польської армії та кавалером орденів білого орла та св. Станіслава.
1770 р. – в околицях міста появилась чума («чорна смерть»).
1772 р. – Галичина перейшла до складу Австрії.
1775 р. – в Янові було 107 будинків. В місті діяли корчма, гуральня та млини. Навколо були знищені ліси.
1784 р. – помер Мокроновський, а держава конфіскувала маєтки Янівського староства від його орендаря Феліціяна Якубовського.
1789 р. – відкрита поштова станція, поштмістром був Ян Потті.
1793 р. – затверджено урядовим магістратом герб Янова із зображенням св. Михаїла.
1804 р.– велика пожежа через гуральню.
1809 р., червень – до Янова прибуло 6000 російського війська з генералом Мюллєр-Закомельським та війська  австрійського генерала Едермана.
1809 р., липень – заведено французьку владу з присягою Наполеону.
1809. , кінець року – російські війська відійшли з Галичини.
1831 р. – в місті епідемія холери, як і по всій Галичині.
1847 р. – голодування населення на переднівку. Поширений рецепт випікання паляниць або сухарів із пирію.
1848 р. – Скасована в Галичині панщина.
Через Янів проходили російські війська для придушення угорського повстання.
1868 р. – янівські маєтки купила спілка капіталістів Сімундт і Кірхмаєр, а від них пізніше купив граф Агенор Голуховський.
1877 р. – від пожежі згоріло 40 будинків.
1877 р. – відкрито нотаріальну контору, аптеку та лінію телеграфного звязку зі Львовом.
1895 р. – Янів став садибою окружного лікаря, якому підлягало 20 навколишніх сіл санітарного округу.
1895 р., 21 листопада – відкрито залізничний рух зі Львова до Янова.
1912 р., початок липня – велике віче з понад 200 осіб міщан та української інтелігенції. Вів його о. Целевич з Лозини, на підтримку утворення українського університету у Львові виступав Микола Курцеба. Маніфестація з гаслом «Нехай жиє український університет у Львові» налічувала понад 3000 осіб. Провідник студентів А. Коцко боровся за такий університет і загину 1 липня 1910 року. Ця подія активізувала українську молодь.
1918 р., 1 листопада – в Янові встановлена українська влада. Її ініціатором був муляр Антін Кецко, 1883 р. н. Кецко з учнем гімназії Северином Тузяком та вояком Герасимом Салом розброїли місцеву поліцію та державних службовців.
1919 р.середина року – встановлено польську владу. Обмеження для українців в політичному, культурному та громадському житті.
1935 р., 12 грудня – свято в честь іменин митрополита А. Шептицького в приміщенні «Сокола». Концерт із сіл В. Вишеньки, Страдча, Домажира, Янова.
1935 р. – відкрито невелику меблеву фабрику, яка належала графу Голуховському.
Тоді в Янові працювало 18 дрібних кустарних підприємств: шевських, кравецьких, деревообробних. Невелика частина населення була зайнята в дрібній торгівлі.
1939 р., вересень – прихід Червоної армії.Відкрито середню школу, бібліотеку, поліклініку, міську лікарню, клуб, кінотеатр, створено державні магазини.
1941 р., 28 червня-окупація німецькими військами.
Послідовне винищення всього єврейського населення, хто не встиг відійти.
1944р., 25 липня –танкове з’єднання генерала Рибалка звільняє Янів від німецької окупації.
Головою селищної Ради вперше стає жінка С. Плошай.
Створено меблевий комбінат, райпромкобінат, маслозавод, силікатний завод по виготовлення будівельних матеріалів (закінчено будівництвов 1961 році), учлісгосп, що став навчальною базою Львівського лісотехнічного інституту.
1961 р.– перебудовано і розширено кінотеатр «Дніпро».
1963 р., лютий місяць –  ліквідовано адміністративний Івано-Франківський район, що був приєднаний до Яворівського.
1963 р.– переведено з Яворова професійно-технічне училище № 14.
1964 р. – меблеву фабрику перейменовано на Івано-Франкове виробниче об’єднання меблевої промисловості. Тут працює 750 робітників.
1965 р. – організована школа робітничої молоді при середній школі.
 1975- 1989 рр.– забудова житловими будинками окремих кварталів меблевим комбінатом та рибгоспом.
1985 -1995 рр. – Індивідуальне будівництво окремих районів, які в народі дістали свої гострослівні назви: на північному заході від центра –«Варшава», на захід –«Канада», на південь від центра-«Ізраїль», а також значно заповнено новими будинками Залісся та Романівку.
1995 р. –остаточно ліквідовано залізничну дорогу зі Львова до Янова, якою користувався тільки меблевий комбінат.
2008 р. –продано меблевий комбінат бізнесмену – італійцю.